lbrik

( ще )

П.С. Найкраща новина місяца - моя найдавніша подружка стала матусею. І все пройшло добре) Написала в смс, що прибирати перші дитячи какашки - неповторне відчуття)

Ничего не предвещало морального потрясения.

Сдал экзамен, решил, наконец, пойти постричься.

Сижу, стригусь. Приятное постукивание ножниц, на фоне играет музыка в стиле лаунж. И тут неожиданно на весь салон начинает песня... Кого бы вы думали? Правильно! Миши Шуфутинского.

Словами не передать, насколько сюрреалистично я себя почувствовал.

- А что это за музыка у вас такая? - осторожно поинтересовался я у парикмахерши.

- О, так это итальянская музыка!, - был ответ.

Напомню, дело обстоит в центре Лондона.

Взяла тут
http://dubilet.hiblogger.net/403973.html#comments

Вчора ходила на прем"єру "Коко до Шанель".
Одрі Тоту - чарівна. Ці перші зморшки їй так пасують. І, мабуть, чи не вперше їй вдалося відхреститися від того образу, який закріпився за нею після "Амелі". Хоча лише частково, мабуть. Коко - теж дивачка, "біла ворона".  Тим не менш її образ для мене залишився не розкритим.  
Якщо казати суб"єктивно, мені здалося, що фільм надто вже вихолощений. І ще одне. Парадоксально, що революціонеркою в модному світі стала жінка, яка не насправді (якщо вірити тому, що показали) не дуже любила це ремесло, а просто хотіла бути незалежною...


Особиста оцінка 7 з 9. Рівний біографічний фільм з гарними костюмами від  Шанель.

Вирішила підхопити естафету rizne  та поставити в жж кілька пісень, які я люблю. Починаю з цієї.

Цей інді-метал-колектив зібрався у 1993 році. Відпочатку планувалося, що це буде тріо - Амбер Валентайн - на гітарі, Едгар Лівенгуд - на бас-гітарі і ще один хлопець -на барабанах. Але буквально за місяць гурт зупивнися на тому складі, в якому існує і досі. Більше того, Амбер и Едгар - дует не тільки на сцені, але й в житті. Їхнє кредо - бути непередбачуваними у музиці вцілому та у власній творчості зокрема. Завдяки потужній енергетиці вони досить швидко стали популярними в Америці. Як каже більшість з тих, хто чує їх вперше: "Я не вірю, що настільки щільний та довершений звук змогли створити дві людини!". А їхні живі виступи - то завжди видовище.

Поки що прослухала лише їх останній альбом - If Thine Enemy Hunger (2007). Все інше поки не викачав e-mule :) Скажу одразу - музика не фонова і не для спокійного вечірнього відпочинку. Вокал жіночий - часом трошки солодкий, часом нервовий та істеричний. Як раз до такого в мене пристрасть))) Почати рекомендую з пісні - The Plastic Museum (http://infostore.org/info/2235006?refer=216096&rs=2). Звісно, ця річ - не показова для їх творчості, але хіт - однозначно. Навіть якщо все інше не сподобається - цю ви 100 відсотків захочете почути ще раз:)

П.С. А "підгледіла" я цей гурт в ласт.фм у lokineverdie. За що йому величезні дяки;)

Сиджу слухаю їх альбом  "Funeral" (в перекладі "похорон") і думаю - чого я ніколи не чула про цей гурт раніш??? Класна все ж штука - last.fm! Завдяки їй я тепер знаю цю чудову інді-рок команду з Канади. Тим більше, як виявилось, їх музика більш оптимістична та позитивна, ніж назва платівки. Багато різних музичних інструментів  - рояль, арфа, акардеон і дещо загадкове під назвою "вібрафон".  Часом вони дещо пафосні, але в той же час можуть бути ліричними і навіть іронічними. А ще продившись інфу про них в інтернеті, зрозуміла, що не чула про цей колектив, здається, тільки я)))) Як виявляється, вони зібрали цілу купу нагород, а їх другий альбом (хоч і виявився гіршим за попередній) викликав шалений ажіотаж. Ну що ж - буває і так:)

 

П. с. їх пісня "Cold wind" - настільки красива, що я просто не можу наслухатися! Коротше, гадаю, ви вже зрозуміли - рекомендую!!!)))
http://infostore.org/info/255424

Мабуть, майже всі ми пам"ятаєм часи, коли нечисельні тб-канали ще не були цілодобовими і нам частенько доводилося прокидатися серед ночі від шипіння телевізора. Інколи воно було м"яке та тягуче, наче колискова:) Часом навпаки - різке та уривчасте. Вилізати з під тепленької ковдри було лінь (пульти тоді теж були не дуже розповсюджені). Отож, ще деякий час я продовжувала лежати в ліжку і грати в гру - закривати та відкривати вуха, міксуючи ці звуки у свою особливу мелодію:) (Треба сказати, що те саме я виробляла під ввімкнений пилосос:)))) 
Може, саме тому гурт Uzeda викликав в мене таке по дитячому ностальгійне захоплення;)

Ось ця от розвесела італійська четвірка зібралася рівно двадцять років тому. Грають вони нервовий мінімалістичний нойз-рок із жіночим вокалом. На перший погляд дивне звучання та підхід до звуку в цілому сподобається всім, хто любить експериментальне та нестандартне звучання. Розстроєні (місцями) гітари, різкі перепади вокалу на цілі октави, псевдо-блюзові гармонії - все це є Uzeda.
Що цікаво, за час свого існування група випустила усього три альбоми. Останній з яких можні взяти тут
http://infostore.org/info/1773646?refer=216096&rs=2